Стежини скорботи Голодомору України

Кожну четверту суботу листопада  ми вшановуємо пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 рр., людей, які їли дерев'яну стружку, випарені в казанах старі кістки  тварин, шкіряне взуття та підошви,а Україна була  житницею, але, грабуючи її, людям по-справжньому не да­вали  жити. Через те й була наша країна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка, хоч і сильна духом.

Мільйони померлих голодною смертю, висланих і розчавлених більшовицькою владою дивляться з минулого в сьогодення: „ Будьте пильними! Пам’ятайте про наші гіркі уроки!” Саме над цими словами ми задумалися під час  розповіді директора Великосорочинською публічної бібліотекою Дерев'янко В.В. Студентка Кременчуцького педагогічного коледжу ім.А.С. Макаренка Дерев’янко Аня прочитала вірш «Пам’ятай голодомор».

Ми оглянули виставку «5 колосків», переглянули фільм «День скорботи». Разом ми дійшли до висновку, що пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1932 - 1933 років все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Навіть на останнім рубежі.

Промінь віри в нас ще не погас

Боже, Україну збережи,

Господи помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас.

Ось уже 84 роки щемить, тужить зранене серце, котиться пекуча сльоза скорботи у роз'ятрене тіло матері-України. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми єдині спадкоємці всього, що було.

Тож пам’янімо сьогодні з непростим запізненням у кілька довгих десятиліть

Нині доля Батьківщини в руках наших батьків, завтра – у нас. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб наші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали всі люди, яким кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею. 

#виховна #Україна #патріоти #гості